Молитва за хворого

У розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Основною культурою Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов’янських племен. Досить високого рівня досягло до Х століття і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Поступовий і неухильний розвиток східних слов’ян обумовив розкладання первісних відносин.

Подробней в видео:

Хоч економічною основою суспільства була родова власність общини на землю, все ж мала сім’я найближчих родичів починає відігравати дедалі значнішу роль. За спостереженнями середньовічних західних письменників, крадіжка і обман у слов’ян зустрічалися настільки рідко, що вони не замикали своїх скринь з добром. Як і в інших народів, князівська влада у слов’ян на стадії розкладання суспільного ладу і військової демократії підкорялася раді старійшин і загальним племінним зборам. Більшість воїнів ішла в похід піхотою, маючи лук і стріли, невеликі щити і списи. Стародавні слов’янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи.

Найбільше вражали слов’ян явища природи, пов’язані з виявом сили та моці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. У пантеоні східнослов’янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Помітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно фантастичних істот. Скульптурні зображення божеств виконувалися частіше за все з дерева, рідко з каменю. Культи божеств — прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов — відомі дуже мало. Світогляд східних слов’ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. У Х столітті християнство стало панівною релігією в Європі. Спочатку князь Володимир зробив спробу модернізації язичництва, спробу пристосувати його до потреб централізованої держави.

Язичницькі боги на чолі з Перуном повинні були викликати у людей не тільки повагу, але і страх, символізувати волю правителя, обов’язковість його наказів, невідворотність покарання. Однак проведена реформа язичництва не досягла своєї мети. Міцніючий клас феодалів на чолі з князями вимагав нової релігії. Найповніше інтересам верховної влади відповідало християнство за візантійським зразком. Вирішивши прийняти християнство, Володимир став діяти стрімко і круто. Його не влаштовувала звичайна практика прийняття християнства, що існувала на той час, за якою новонавернений монарх ставав сином імператора, тобто васалом. Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі.

Все духовенство відповідно ділилося на біле і чорне. Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Ілларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. Прийняття християнства мало для Русі, при всій суперечності наслідків його для країни і народу, величезне позитивне значення. В ідеології безліч місцевих культів замінювалася культом єдиного Бога. Писемність у східних слов’ян з’явилася приблизно ще в першій половині IX століття.

Лінгвісти, аналізуючи тексти договорів руських князів з Візантією 911, 944 і 971 рр. Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. До особливостей писемної культури Русі треба віднести утворення двох типів літературної мови: церковнослов’янської і близької до просторіччя давньоруської. Писемна література, яка сформувалася в Київській Русі на початку XI століття, спиралася на два найважливіших джерела — усну народну творчість і християнську традицію, що прийшла з сусідніх держав, насамперед Візантії. Вершиною усної народної творчості став героїчний билинний епос, що склався до Х столітті і розвивався в XI—XIII століттях. Головною темою билин київського циклу стала боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі. У найдавніших билинах народ ідеалізував своє минуле, коли селяни ще не були залежні від феодалів. З утвердженням християнства велику роль починає відігравати перекладна література.

За літературними зв’язками Київська Русь тяжіла до Візантії, яка була центром античних і східносередземноморських цінностей. Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходив, мабуть, чи не оригінальний твір. Згодом на Русі з’явилися оригінальні твори. Мабуть, першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Початок його відносять ще на кінець Х століття. Давньоруські літописи суттєво відрізнялися від західноєвропейських і візантійських хронік з їх придворно-феодальною і церковною тенденційністю. Зрозуміло, що не уникли цього і руські літописи, але вони були ширші за змістом, прагнули сумістити в собі завдання історичної, публіцистичної, релігійно-повчальної і художньої оповіді. З початком роздрібненості Русі літописи складалися в кожному великому феодальному центрі. У такому жанрі оригінальної літератури Русі, як філософсько-богословська публіцистика, поєднувалися художня досконалість та ідейна спрямованість.

Першим її зразком стало Слово про закон і благодать ченця Ілларіона, якого князь Ярослав Мудрий поставив у 1051 році митрополитом. Блискучим пам’ятником давньоруської публіцистики є Благання Данила Заточника. Блискуче освічений, Данило використав скарби фольклору для викриття шкідливого для Русі свавілля світської і церковної знаті. В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий Ізборник, присвячений проблемі, яко подобає людині бути. Важливе місце зайняли житія святих — біографії духовних і світських осіб, канонізованих церквою. Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників.

Що не молитва за хворого цього і руські літописи, потрібного набору фарб, у монастирях і церквах Ярославля було написано чимало чудових іконописних творів.